Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН належить до категорії звітності, що подається роботодавцем у зв'язку з наявністю найманих працівників.
Порядок подання зазначеної форми затверджено наказом Мінсоцполітики від 31.05.2013 р. № 316 (далі – Порядок № 316) на виконання п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI (далі – Закон про зайнятість), яким передбачено обов'язки роботодавця щодо забезпечення зайнятості населення.
Слід зауважити, що до набрання чинності Порядком № 316 складання та подання Звіту про наявність вакансій регламентувалося наказом Мінпраці від 19.12.2005 р. № 420, який не містив зобов'язань щодо звітування фізичних осіб – підприємців про наявність вакансій.
Отже, подання форми № 3-ПН окрім юридичних осіб та їх структурних підрозділів також і фізичними особами – підприємцями є одним із нововведень 2013 року, направлених на реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення.
Згідно з п. 2.1 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Звертаємо увагу на те, що при заповненні основних даних про вакансію у графі 5 роботодавці зазначають про необхідність укомплектування вакансії за сприяння Державної служби зайнятості України (далі – ДСЗУ). Тобто залучення ДСЗУ до комплектації трудових ресурсів є правом роботодавця, а не його обов'язком.
Порядком № 316 відповідальність за неподання роботодавцем форми № 3-ПН або подання її з порушенням визначених термінів не передбачена. Також не встановлена вона і Законом про зайнятість.
Нагадаємо, що відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення визначена ст. 53 Закону про зайнятість та ст. 1653 КпАП. Повна інформація про адміністративну відповідальність в частині подання звітності до Державного центру зайнятості наведена в листі Мінсоцполітики від 23.09.2011 р. № ДЦ-04-6691/0/6-11.
Отже, нормами чинного законодавства за неподання форми № 3-ПН будь-яка відповідальність роботодавця не передбачена, в тому числі не встановлена і така «санкція», як відмова в реєстрації трудового договору між фізичною особою – підприємцем та працівником.
Тепер розглянемо сам порядок реєстрації такого трудового договору.
Необхідність укладання письмового договору між роботодавцем – фізичною особою та найманим працівником визначена ст. 24 і 241 КЗпП та Порядком реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженим наказом Мінсоцполітики від 08.06.2001 р. № 260 (далі – Порядок № 260).
Відповідно до п. 2 Порядку № 260 укладений у письмовій формі трудовий договір між працівником і фізичною особою у трьох примірниках фізична особа повинна подати на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи. Як бачимо, реєстрація трудового договору здійснюється вже після працевлаштування працівника.
Звернемо увагу і на те, що згідно із ст. 24 КЗпП трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не було видано, але працівника фактично допущено до роботи. Виходячи з вищенаведеного, можна вважати, що трудові відносини з працівником виникають за фактом виконання ним своїх обов'язків.
Дії відповідальної особи центру зайнятості щодо реєстрації трудових договорів визначені в п. 5 – 6, 9 – 13 Порядку № 260. Зокрема, п. 13 Порядку № 260 передбачено, що у разі коли документи, які подаються для реєстрації чи зняття з реєстрації трудового договору, не відповідають встановленим вимогам, центр зайнятості повертає їх без вчинення будь-яких дій із зазначенням причини.
Перелік документів, що подаються до реєстрації трудового договору, наведено в п. 3 Порядку № 260.
Так, при реєстрації трудового договору сторони повинні пред'явити паспорт і подати такі документи:
• фізособа-підприємець – свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця, довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності);
• фізична особа, яка використовує найману працю, пов'язану з наданням послуг, – довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності);
• працівник, який влаштовується на роботу до фізичної особи, – трудову книжку, довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності);
• особа, яка вперше шукає роботу і не має трудової книжки, – довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності).
У разі реєстрації трудового договору особою, повноваження якій передано фізичною особою за нотаріальним дорученням, така особа повинна пред'явити паспорт і подати оригінал та належним чином завірену копію нотаріального доручення, а також у відповідних випадках зазначені в абз. 2 і 3 п. 3 Порядку № 260 документи.
Таким чином, реєстрація трудового договору в центрі зайнятості ніяк не пов'язана зі звітуванням роботодавця. І центр зайнятості неправомірно відмовляє у реєстрації трудового договору між фізичною особою – підприємцем та працівником на підставі того, що звіт за формою № 3-ПН щодо цієї вакансії не подавався.
Підсумовуючи вищесказане, можемо припустити, що відмова працівників центру зайнятості в реєстрації трудового договору з найманим працівником є «фіскальним важелем» для отримання форми № 3-ПН, оскільки інших визначених на законодавчому рівні підстав на сьогодні не існує. З іншого боку, не вбачається також і причин, з яких підприємець не може заповнити і подати до ДСЗУ форму № 3-ПН одночасно з поданням на реєстрацію трудового договору, вказавши дату відкриття вакансії відповідно до дати, коли фактично виникла необхідність укладення цього трудового договору.