Спочатку слід визначитись, йдеться про резидента чи нерезидента з точки зору валютного і податкового законодавства у першому та другому випадку.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93 (далі – Декрет).
Згідно з п. 5 ст. 1 Декрету резиденти – фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном. А згідно з п. 6 Декрету нерезиденти – фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.
Як передбачено ст. 2 Декрету, резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції на території України з урахуванням обмежень, встановлених Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Згідно з п. 1 ст. 5 Декрету НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Перелік валютних операцій, що потребують одержання резидентами і нерезидентами індивідуальних та генеральних ліцензій, визначено у ст. 5 Декрету.
Відповідно до пп. «е» п. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребує здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами – резидентами як дарунок або у спадщину.
Згідно з п. 1.1 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою НБУ від 16.03.99 р. № 122 (далі – Інструкція № 122), інвестиція за кордон – валютна операція, яка передбачає вкладення суб'єктами інвестицій валютних цінностей в об'єкти інвестицій за кордоном з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Не є інвестиціями операції резидентів із перерахування коштів для утримання власних представництв (філій) за кордоном згідно з їх кошторисом витрат (за винятком придбання за кордоном нерухомого майна), оплата членських (вступних) внесків до іноземних (міжнародних) організацій та установ, включаючи оплату участі в міжнародних системах транспорту, телекомунікацій і зв'язку тощо, страхових та медичних послуг, а також відкриття рахунків в іноземних банках. Порядок здійснення вищезазначених операцій визначається іншими нормативними документами Національного банку України.
Відповідно до п. 1.4 Інструкції № 122 об'єкт інвестиції – будь-яке майно, в тому числі основні фонди, нематеріальні активи, корпоративні права, цінні папери та їх похідні.
Тобто придбання резидентом рухомого або нерухомого майна є капітальною інвестицією – валютною операцією, яка передбачає придбання об'єктів нерухомого майна, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації (п. 1.5 Інструкції № 122).
Відповідно до п. 1.10 Інструкції № 122 для здійснення усіх видів інвестицій (незалежно від строків та сум) резидентам потрібно обов'язково попередньо одержати ліцензії. Здійснення резидентами інвестицій без одержання ліцензії тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.
Слід звернути увагу на пп. 9 п. 2.1 Інструкції № 122, згідно з яким для отримання ліцензії надається в тому числі оригінал або копія звіту про оцінку (акта оцінки) ринкової вартості об'єкта інвестиції, складеного уповноваженою особою (суб'єктом оціночної діяльності). Зазначена в заяві про видачу ліцензії сума інвестиції не може перевищувати ринкову вартість об'єкта інвестиції за таким актом. Строк між датами оцінки ринкової вартості об'єкта інвестиції та укладення резидентом договору про здійснення інвестиції за кордон (придбання об'єкта інвестиції) має становити не більше 30 календарних днів. Не вимагається у випадку придбання цінних паперів та корпоративних прав у межах їх номінальної вартості. Копії зазначених документів засвідчуються суб'єктом оціночної діяльності або нотаріально.
Відповідно до пп. 14.1.122 ПКУ нерезиденти – фізичні особи – це фізособи, які не є резидентами України.
А відповідно до пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ резидент – фізична особа – це фізособа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні. Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбачений ПКУ або нормами міжнародних угод України.
Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються вищенаведені норми, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.
При цьому згідно з п. 162.1 ПКУ платниками податку на доходи фізичних осіб є:
– фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
– фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Залежно від того, чи є фізична особа резидентом України, вона повинна виконувати вимоги ПКУ щодо декларування.
Як бачимо, факт придбання майна не є підставою для декларування, але доходи від використання майна, наприклад, надання в оренду, платник ПДФО повинен відображати у податковій декларації про майновий стан і доходи, форма якої затверджена наказом МФУ від 02.10.2015 р. № 859, та у встановлений строк сплачувати податок. Декларація подається до контролюючого органу за податковою адресою (місцем проживання фізичної особи, за яким вона береться на облік як платник податку у контролюючому органі) до 1 травня року, що настає за звітним (пп. 49.18.4 ПКУ). Відповідно до п. 179.7 ПКУ фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.