Відповідно до норм ст. 64 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV (далі — ГКУ) підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Також підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи (далі — філії) і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Через такі відокремлені підрозділи підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ) визначає філію як «відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій... Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення».
Для ведення господарської діяльності підприємства та їх філії можуть залучати трудові ресурси. Таке залучення обов'язково тягне нарахування заробітної плати працівникам, що у свою чергу пов'язано зі сплатою певних податків та внесків.
Звертаємо увагу, що розміри податків і внесків, строки їх сплати та подання відповідної звітності однакові, незалежно від того, сплачує їх головне підприємство чи філія.
Платежі до Пенсійного фонду
Реєстрація
Нормативними документами, що регулюють порядок утримання внесків до ПФУ, є:
- Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі — Закон № 1058);
- Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.97 р. № 400/97-ВР (далі — Закон № 400);
- Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затверджена постановою правління ПФУ від 19.12.2003 р. № 21-1 (далі — Інструкція № 21-1);
- Порядок узяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців як платників страхових внесків, затверджений постановою правління ПФУ від 10.10.2006 р. № 14-4.
Відповідно до чинного законодавства філії та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами, є страхувальниками, тобто зобов'язані зареєструватись та сплачувати внески за місцем своєї реєстрації (п. 1 ст. 14 Закону № 1058, п. 2 ст. 1 Закону № 400, пп. 2.1.1 Інструкції № 21-1).
Розмір внесків (загальні випадки)
Для роботодавців:
- 33,2 % від суми фактичних витрат на оплату праці працівників (абз. 2 п. 1 ст. 4 Закону № 400);
- 4 % від суми витрат на оплату праці працюючих інвалідів (абз. 5 п. 1 ст. 4 Закону № 400);
Для працівників — 2 % від суми сукупного оподатковуваного доходу (абз. 1 п. 4 ст. 4 Закону № 400).
Платежі до ФСС з ТВП
Реєстрація
Основними нормативними документами, що регулюють порядок реєстрації страхувальників та утримання внесків, є:
- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III (далі — Закон № 2240);
- Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 р. № 2213-III (далі — Закон № 2213);
- Інструкція про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затверджена постановою правління Фонду від 26.06.2001 р. № 16 (далі — Інструкція № 16).
Відокремлені підрозділи юридичних осіб є страхувальниками за умови самостійного здійснення розрахунків по оплаті праці (п. 4 ст. 22 Закону № 2240, пп. 2.1.2 Інструкції № 16).
Розмір внесків
Для роботодавців — 1,5 % від суми витрат на оплату праці найманих працівників (абз. 2 п. 1 ст. 1 Закону № 2213).
Для працівників:
- 0,5 % від суми оплати праці найманих працівників, заробітна плата яких нижча прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи (абз. 7 п. 1 ст. 1 Закону № 2213);
- 1,0 % від суми оплати праці найманих працівників, заробітна плата яких вища прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи (абз. 8 п. 1 ст. 1 Закону № 2213).
Платежі до ФСС на випадок безробіття
Реєстрація
Основними нормативними документами, що регулюють порядок реєстрації страхувальників та утримання внесків, є:
- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-III (далі — Закон № 1533).
- Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 р. № 2213-III
- Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затверджена наказом Мінпраці та соціальної політики від 18.12.2000 р. № 339 (далі – Інструкція № 339).
В разі наявності у філій окремого балансу і самостійного ведення розрахунків із застрахованими особами за місцезнаходженням цього підрозділу таку філію реєструють як платника внесків (п. 3.6 Інструкції № 339).
Щодо постановки на облік філії підприємства Мінпраці висловило свою думку у листі від 08.02.2005 р. № 20-655.
Розмір внесків
Для роботодавців — 1,3 % від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників (абз. 2 п. 2 ст. 1 Закону № 2213).
Для працівників — 0,5 % від суми оплати праці найманих працівників (абз. 3 п. 2 ст. 1 Закону № 2213).
Платежі до ФСС від НВ
Реєстрація
Основними нормативними документами, що регулюють порядок реєстрації страхувальників та утримання внесків, є:
- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 р. № 1105-XIV (далі — Закон № 1105).
- Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001 р. № 2272-III (далі — Закон № 2272).
- Інструкція про порядок перерахування, обліку та використання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затверджена постановою Фонду від 20.04.2001 р. № 12 (далі — Інструкція № 12).
Відповідно до ст. 6 Закону № 1105 роботодавці є страхувальниками, а в окремих випадках — застраховані особи.
Платниками страхових внесків також є відокремлені підрозділи (філії, інші підрозділи юридичної особи, що знаходяться поза її місцезнаходженням) за умови, що розрахунки з оплати праці цих відокремлених підрозділів проводяться не централізовано.
Розмір внесків
Для роботодавців розмір внесків встановлюється відповідно до класів професійного ризику виробництва (ст. 1 Закону № 2272).
Працівники не є платниками даного виду внесків.
Податок з доходів фізичних осіб
Порядок утримання
Основним нормативним документом, що регулює порядок утримання ПДФО, є Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV (далі — Закон № 889).
Відповідно до п. 8.1 Закону № 889 обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету покладено на податкового агента.
Податковий агент – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) які зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону (п. 1.15 Закону № 889).
Розмір внесків (загальні випадки)
Для працівників — 15 % від загального місячного оподатковуваного доходу (п. 7.1 Закону № 889).
Відповідно до пп. 16.3.1–16.3.2 Закону № 889 сума податку за звітний місяць, яка підлягає перерахуванню до місцевого бюджету за місцезнаходженням філій, визначається юридичною особою або філією самостійно, виходячи із загальної кількості громадян, які працюють у філії, та суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу. Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням філії, а уповноважений підрозділ (філія) за своїм місцезнаходженням, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні розподільчі рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства України.
Про це йдеться також у податковому роз'ясненні, затвердженому наказом ДПАУ від 22.04.2004 р. № 232.
Крім того, про порядок сплати (перерахування) філіями податку з доходів фізичних осіб до бюджету йдеться у листі від 23.01.2008 р. № 566/6/17-0216. У ньому ДПАУ зазначає, що у випадку, коли філія не є уповноваженим підрозділом щодо сплати ПДФО, то за таку філію всі обов'язки податкового агента має виконувати головне підприємство.
Що стосується подання до податкового органу звітності про суми нарахованого (сплаченого) доходу та суми утриманого податку, то відповідно до п. 5.3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ), затвердженого наказом ДПАУ від 29.09.2003 р. № 451, у випадку, коли юридична особа має філію з окремим ідентифікаційним кодом за ЄДРПОУ та іншим місцезнаходженням ніж головне підприємство, яка наділена повноваженнями нарахування і сплати ПДФО, податковий розрахунок за формою № 1ДФ подається філією до органу ДПС за своїм місцезнаходженням. У разі коли філія не є уповноваженим підрозділом, податковий розрахунок у вигляді окремої порції за філію подає головне підприємство до органу ДПС за своїм місцезнаходженням.
Комунальний податок
Відповідно до норм ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. № 56-93 (далі — Декрет № 56) комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок (ст. 18 Декрету № 56).
Як передбачено ст. 19 Декрету № 56, місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються.
Тому, вирішуючи питання сплати/несплати філією комунального податку за місцем її розташування, необхідно звернутися до рішень місцевих рад, які регулюють порядок справляння цього податку на території даної територіальної громади. Їх норми, як правило, включають до кола платників комунального податку також філії юридичних осіб, які розташовані на території місцевої громади.
На це звертає увагу і ДПАУ у своїх листах від 13.10.2006 р. № 19126/7/15-0617 та від 13.10.2006 р. № 11600/6/15-0616.