Спочатку слід визначитись, йдеться про резидента чи нерезидента з точки зору валютного та податкового законодавства у першому та другому випадку.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93 (далі – Декрет).
Згідно з п. 5 ст. 1 Декрету резиденти – фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном. А згідно з п. 6 Декрету нерезиденти – фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.
Як передбачено ст. 2 Декрету, резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції на території України з урахуванням обмежень, встановлених Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Згідно з п. 1 ст. 5 Декрету НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Перелік валютних операцій, що потребують одержання резидентами і нерезидентами індивідуальних та генеральних ліцензій, визначено у ст. 5 Декрету.
Відповідно до пп. «а» п. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребує, зокрема, вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами – резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ.
Відповідно до розд. 2 Інструкції про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України, затвердженої постановою НБУ від 27.05.2008 р. № 148, фізична особа має право ввозити в Україну та вивозити за межі України готівку в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10 000 євро, без письмового декларування митному органу; та в сумі, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро, за умови письмового декларування митному органу в повному обсязі та за наявності документів, що підтверджують зняття готівки з рахунків у банках (фінансових установах), виключно на ту суму, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро. Строк дії таких документів – 30 календарних днів, починаючи з дня видачі.
Відповідно до пп. «д» п. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребує також розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком відкриття фізичними особами – резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном.
Таким чином, якщо під час перебування за кордоном фізичною особою відкрито рахунок в іноземному банку, така операція не потребує ліцензії НБУ, а от для подальших переказів на такий рахунок – індивідуальна ліцензія НБУ потрібна.
Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затверджене постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 485 (далі – Положення № 485), регламентує порядок та умови видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України.
Згідно з Положенням № 485 валютні цінності – це іноземні валюти 1-ї, 2-ї або 3-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою НБУ від 04.02.98 р. № 34, банківські метали, а також цінні папери у значенні, визначеному Цивільним кодексом України.
Відповідно до Положення № 485 резиденту, який бажає розмістити валютні цінності в банку за межами України, необхідно буде звернутися до Департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ із заявою встановленої форми. Після цього протягом 25 днів Департамент приймає рішення про видачу індивідуальної ліцензії або відмовляє на законних підставах. До отримання індивідуальної ліцензії заборонено розміщувати валютні цінності на банківських рахунках за межами України.
Ліцензія має індивідуальний характер, тобто видається конкретній особі для розміщення валюти в конкретному іноземному банку, на конкретному рахунку і в певній сумі.
Ліцензія видається власнику без права передачі іншим особам.
Рахунки, право на розміщення валютних цінностей на яких надається однією ліцензією, відкриваються виключно у одного нерезидента.
Відповідно до п. 1.9 Положення № 485 дата видачі ліцензії має передувати даті розміщення валютних цінностей на рахунку, за винятком випадків, визначених п. 1.10, яким визначено, що розміщення валютних цінностей на рахунку, відкритому фізичною особою – резидентом під час її нетривалого (менше 183 днів поспіль) перебування за кордоном, після повернення цієї фізичної особи в Україну має здійснюватися на підставі ліцензії, яку ця особа повинна отримати не пізніше двох місяців з дати її повернення в Україну. Протягом цих двох місяців фізична особа має право розміщувати валютні цінності на такому рахунку без ліцензії (за винятком переказу коштів з України на такий рахунок, що потребуватиме отримання ліцензії).
Відповідно до п. 1.15 Положення № 485 перерахування валютних цінностей з України (в Україну) на рахунок (з рахунку), право на розміщення валютних цінностей на якому надається ліцензією, дозволено лише з власного рахунку (на власний рахунок) власника ліцензії, який відкритий в уповноваженому банку, вказаному в ліцензії.
Крім того, згідно з п. 6.2 Положення № 485 власник ліцензії (фізична особа, яка не є підприємцем) зобов'язаний не пізніше 11 робочого дня місяця, наступного за звітним кварталом (першим звітним кварталом є календарний квартал, протягом якого була видана ліцензія) надсилати Національному банку:
• електронною поштою – щоквартальний звіт про операції за рахунком, відкритим за межами України (додаток 9 до Положення № 485) (звіт надсилається Департаменту статистики та звітності Національного банку на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. у формі файла у відкритому вигляді у форматі Excel);
• на паперових носіях – розшифровку за проведеними за рахунком операціями та копії банківських виписок за рахунком (документи надсилаються Департаменту фінансового моніторингу Національного банку).
Необхідно також звернути увагу на те, що правовідносини, які виникають між резидентом України і банком-нерезидентом у зв'язку з розміщенням валютних цінностей, згідно із ст. 32, 44 Закону України «Про міжнародне приватне право», регулюватимуться законодавством країни, в якій знаходиться банк, тобто законодавством країни нерезидента.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Декрету валютні цінності та інше майно резидента, що знаходяться за межами України, підлягають обов'язковому декларуванню в НБУ (як грошова сума у вигляді інвестиції, так і будь-яке інше розміщення грошових коштів на рахунках). Як вбачається з нормативних актів НБУ, ця норма стосується тільки суб'єктів підприємницької діяльності.
Також зауважити, що Правилами здійснення за межі України та в Україні переказів фізичних осіб за поточними валютними неторговельними операціями та їх виплати в Україні, затвердженими постановою НБУ від 29.12.2007 р. № 496, встановлено перелік таких неторговельних операцій. Ці Правила не поширюються на перекази, що пов'язані з підприємницькою та інвестиційною діяльністю фізичних осіб. Із перелічених тільки переказ на оплату послуг за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя, укладеними з нерезидентами, потребує наявності індивідуальної ліцензії НБУ. На сьогодні пп. 4 п. 6 постанови НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 07.06.2016 р. № 342 встановлено обмеження щодо переказів іноземної валюти за поточними валютними неторговельними операціями за дорученням фізичних осіб за межі України.
Відповідно до пп. 14.1.122 ПКУ нерезиденти – фізичні особи – це фізособи, які не є резидентами України.
А відповідно до пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ резидент – фізична особа – це фізособа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні. Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбачений ПКУ або нормами міжнародних угод України.
Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються вищенаведені норми, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.
При цьому згідно з п. 162.1 ПКУ платниками податку на доходи фізичних осіб є:
– фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
– фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Залежно від того, чи є фізична особа резидентом України, вона повинна виконувати вимоги ПКУ щодо декларування.
Як бачимо, факт відкриття рахунку не є підставою для декларування, але доходи від розміщення валютних цінностей на рахунку платник ПДФО повинен відображати у податковій декларації про майновий стан і доходи, форма якої затверджена наказом МФУ від 02.10.2015 р. № 859, та у встановлений строк сплачувати податок. Декларація подається до контролюючого органу за податковою адресою (місцем проживання фізичної особи, за яким вона береться на облік як платник податку у контролюючому органі) до 1 травня року, що настає за звітним (пп. 49.18.4 ПКУ). Відповідно до п. 179.7 ПКУ фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.