Кодекс цивільного захисту України від 02.10.2012 р. № 5403-VI (далі – КЦЗУ) регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Згідно із ст. 4 КЦЗУ цивільний захист – це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
Забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем та їх ланок. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КЦЗУ до складу функціональних підсистем входять органи управління та підпорядковані їм сили цивільного захисту, відповідні суб'єкти господарювання, які виконують завдання цивільного захисту.
Завдання та обов'язки суб'єктів господарювання у сфері цивільного захисту викладені в ч. 1 ст. 20 КЦЗУ. Основними з них є:
– забезпечення виконання заходів у сфері цивільного захисту на об'єктах суб'єкта господарювання;
– забезпечення відповідно до законодавства своїх працівників засобами колективного та індивідуального захисту;
– розміщення інформації про заходи безпеки та відповідну поведінку населення у разі виникнення аварії;
– організація та здійснення під час виникнення надзвичайних ситуацій евакуаційних заходів;
– створення диспетчерських служб відповідно до цього Кодексу та інших законів, необхідних для забезпечення безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;
– забезпечення аварійно-рятувального обслуговування суб'єктів господарювання відповідно до вимог ст. 133 цього Кодексу;
– здійснення навчання працівників з питань цивільного захисту, у тому числі правилам техногенної та пожежної безпеки;
– утримання у справному стані засобів цивільного та протипожежного захисту, недопущення їх використання не за призначенням та інші.
Згідно з ч. 2 ст. 20 КЦЗУ організація заходів цивільного захисту суб'єкта господарювання здійснюється підрозділами (посадовими особами) з питань цивільного захисту, які створюються (призначаються) керівниками зазначених суб'єктів господарювання з урахуванням таких вимог:
1) у суб'єктах господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту*, з чисельністю працюючих понад 3 тисячі осіб створюються підрозділи з питань цивільного захисту;
|
(* Суб'єкти господарювання, що мають важливе значення для національної економіки і оборони держави, відносяться до відповідних категорій цивільного захисту – особливої важливості, першої чи другої (ч. 2 ст. 54 КЦЗУ). Віднесення суб'єкта господарювання по певної категорії цивільного захисту належить до повноважень Ради міністрів Автономної республіки Крим, місцевих державних адміністрацій (п. 14 ч. 1 ст. 19 КЦЗУ)). |
2) у суб'єктах господарювання, а також закладах охорони здоров'я із загальною чисельністю працюючих та осіб, які перебувають на лікуванні, від 200 до 3 тисяч осіб та у суб'єктах господарювання, віднесених до другої категорії цивільного захисту, призначаються посадові особи з питань цивільного захисту;
3) у навчальних закладах з денною формою навчання з чисельністю 500 і більше осіб, які навчаються, призначаються посадові особи з питань цивільного захисту;
4) у суб'єктах господарювання з чисельністю працюючих до 200 осіб призначаються особи з питань цивільного захисту за рахунок штатної чисельності суб'єкта господарювання.
Як зазначалося вище, суб'єкти господарювання, які виконують завдання цивільного захисту, входять до відповідних територіальних підсистем цивільного захисту. Порядок створення і функціонування територіальних підсистем єдиної державної системи цивільного захисту затверджено наказом МНС від 03.11.2004 р. № 145 (далі – Порядок № 145). Порядок № 145 визначає організацію, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності територіальних підсистем єдиної державної системи цивільного захисту.
Згідно з п. 4 Порядку № 145 територіальні підсистеми складаються із:
– координуючих органів територіальних підсистем;
– постійних органів управління з питань цивільного захисту;
– спеціалізованих, спеціальних аварійно(пошуково)-рятувальних формувань;
– сил і засобів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування.
Територіальні підсистеми мають координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань цивільного захисту, сили і засоби, резерви матеріальних і фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення. Координуючі органи територіальних підсистем організують планування та виконання завдань у сфері цивільного захисту.
Згідно з п. 11 Порядку № 145 до складу сил і засобів територіальних підсистем входять сили й засоби Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, які розташовані на території регіону, територіальних формувань; спеціалізовані служби цивільного захисту, а також комунальні, недержавні (добровільні) рятувальні формування, які залучаються для виконання завдань цивільного захисту на відповідних територіях.
Слід зауважити, що згідно з п. 15 Порядку № 145 сили і засоби недержавних підприємств, установ та організацій можуть брати участь у виконанні специфічних аварійних робіт за окремими угодами з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Отже, витрати суб'єктів господарювання, пов'язані з виконанням обов'язків у сфері цивільного захисту залежатимуть від завдань, які покладені на підприємства, установи, організації відповідними органами управління територіальних підсистем.
При цьому ряд підприємств будуть нести (або несуть) такі витрати в обов'язковому порядку, оскільки постановою КМУ від 05.06.2013 р. № 397 (далі – Постанова № 397) було затверджено перелік суб'єктів господарювання, в яких створюється відомча пожежна охорона. В тексті Постанови № 397 конкретний перелік таких суб'єктів господарювання не наведено, однак вказані міністерства та відомства, підпорядковані яким підприємства братимуть участь в організації відомчої пожежної охорони. Оскільки міністерствам та відомствам підпорядковуються тільки підприємства державної форми власності, то, на нашу думку, відомча пожежна охорона може формуватись саме на базі державних підприємств та акціонерних товариств, частка в статутному капіталі яких належить державі.
Згідно з ч. 1 ст. 93 КЦЗУ фінансування заходів цивільного захисту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів суб'єктів господарювання, інших не заборонених законодавством джерел.
Аналогічні норми містить і Положення про Цивільну оборону України, затверджене постановою КМУ від 10.05.94 р. № 299 (далі – Положення № 299). А саме, відповідно до п. 3 р. V Положення № 299 заходи цивільної оборони на підприємствах, в установах і організаціях, які перебувають на господарському розрахунку, проводяться за рахунок коштів, що виділяються на загальновиробничі, адміністративно-управлінські та експлуатаційні витрати.
Частиною 2 ст. 93 КЦЗУ передбачено, що обсяг фінансування, який виділяється потенційно небезпечними об'єктами та об'єктами підвищеної безпеки для проведення необхідних заходів цивільного захисту, має становити не менше ніж 0,5 відсотка обсягу валового доходу такого об'єкта.
Звертаємо увагу, що згідно із ст. 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної безпеки» від 18.01.2001 р. № 2245-ІІІ (далі – Закон № 2245) під об'єктом підвищеної небезпеки розуміється об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.
Безпечна експлуатація таких об'єктів потребує постійних витрат на забезпечення захисту людей та довкілля, утримання засобів ліквідації аварій у постійній готовності та технічно належному стані. Загальний перелік обов'язків суб'єктів господарювання щодо експлуатації об'єктів підвищеної безпеки викладено в ст. 8 Закону № 2245.
Слід зазначити, що норми ч. 2 ст. 93 КЦЗУ не містять повної інформації щодо обсягу фінансування заходів цивільного захисту на об'єктах підвищеної безпеки, а саме не вказано валовий дохід якого періоду необхідно брати за основу для розрахунку обсягів такого фінансування. На наш погляд, така інформація є вкрай необхідною для правильного формування в бухгалтерському обліку суб'єктів господарювання забезпечення відповідних витрат. При цьому, звертаємо увагу, що на теперішній час нормами чинного законодавства не передбачена відповідальність суб'єктів господарювання за недотримання норм ч. 2 ст. 93 КЦЗУ в частині обсягів фінансування заходів цивільного захисту.
Нагадаємо, що аналогічні норми щодо обсягів фінансування певних заходів містить і Закон України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2694-ХІІ (далі – Закон про охорону праці). Так, згідно із ст. 19 Закону про охорону праці для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік. За порушення цих вимог ч. 3 ст. 43 Закону про охорону праці передбачено штраф із розрахунку 25 відсотків між розрахунковою мінімальною сумою витрат на охорону праці у звітному періоді та фактичною сумою цих витрат за такий період. Водночас, максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю.
Як бачимо з вищенаведеного, забезпечення виконання норм ст. 20 КЦЗУ для суб'єктів господарювання, на яких державою покладено відповідні завдання у сфері цивільного захисту, є обов'язком, незалежним від фінансового стану підприємства та виду його діяльності.
Оскільки забезпечення заходів цивільного захисту віднесено до обов'язків суб'єкта господарювання, то, на нашу думку, такі витрати можуть включатись до складу витрат згідно з пп. 138.12.2 ПКУ як інші витрати господарської діяльності, стосовно яких р. ІІІ ПКУ прямо не встановлено обмежень на віднесення до складу витрат.
Хоча витрати на забезпечення заходів цивільного захисту, за фіскальною думкою податківців, можуть бути визнані як такі, що не пов'язані зі здійсненням господарської діяльності та не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку відповідно до пп. 139.1.1 ПКУ. Тобто ризик податкових наслідків при віднесенні таких витрат до складу податкових, все ж присутній. Для порівняння, згідно з пп. 7 п. 1 ст. 264 Податкового Кодексу Російської Федерації витрати на цивільний захист відповідно до законодавства Російської Федерації включаються до інших витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції.
Щодо можливості включення до складу витрат підприємства витрат, що є обов'язковими, з посиланням на пп. 138.12.2 ПКУ висловлюється і ДПСУ в консультації з «Єдиної бази податкових знань» у відповіді на питання «Чи включаються до складу витрат платника податку витрати на проведення проектно-вишукувальних робіт з підготовки та розроблення проекту відведення земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності або права користування земельною ділянкою із земель держаної або комунальної власності, а також з отриманням в оренду земельних ділянок зі зміною їх цільового використання та земель запасу під забудову?».
При цьому нагадуємо, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р. ІІ ПКУ (п. 138.2 ПКУ).
Водночас слід звернути увагу на те, що певні заходи цивільного захисту можуть здійснюватися суб'єктами господарювання з подальшим відшкодуванням витрат на їх проведення. Так, згідно з ч. 11 ст. 33 КЦЗУ, суб'єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення, у порядку, визначеному КМУ. Такий порядок компенсації витрат затверджено постановою КМУ від 14.08.2013 р. № 581.
В КЦЗУ відсутні посилання на інші випадки компенсації витрат суб'єктів господарювання, пов'язаних з цивільним захистом, але такі витрати фактично можуть бути передбачені у бюджетах всіх рівнів при існуванні відповідної потреби.
Таким чином, при здійсненні компенсації витрат суб'єктів господарювання на заходи цивільного захисту з бюджету, підстави для віднесення їх до складу податкових витрат присутні одночасно з визнанням доходів у сумі фактично отриманої компенсації.